Славгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Краснопільської селищної ради

Далекі минулі століття… Десь там зародилися перші поселення на наших землях… В 1640 році татари намагалися завоювати багату, розкішну місцевість. Три рази підходили до міста Вільний Курган, але кожного разу були відкинуті. Такі спроби вони робили кожен рік. Особливо в 1846, 1847 роках. Та кожного разу ці напади «поганих» були відбиті, особливо в цьому відзначалося військове поселення на північ від Вільнівського укріплення – Славгородок (ця назва пішла за славну битву з татарами). В цьому військовому поселенні жили боярські сім’ї з дітьми, пушкарі, стрільці.

Відомо, що в 1660 роках в Славгородку була побудована дерев’яна церква – Храм Введення. Це був на ті часи і виховний, і навчальний заклад для дорослих прихожан та їх дітей. В 1686 році «служиві люди» отримали дозвіл на продажу землі. Продавши землю полковнику Івану Перехресту, «служиві люди» виїхали, і військове поселення-укріплення стало малонаселеним. В цьому ж році полковник заселив славгородські землі українцями, які прибули із-за Дніпра.

Як село, Славгород був заснований у 70 роках XVII століття. Переселяючись на Слобожанщину, українці приносили з собою ті форми суспільно-політичної організації, які існували на Гетьманщині. Про стан освіти, про навчальні заклади в 17 – 18 століттях в населених пунктах нашого краю, зокрема в Славгороді, ми знаємо занадто мало, а документів про це не залишилось. В ті часи освітою (навчання грамоти) займалася церква. В церковнопарафіяльній школі дітей вчили читати, писати, виконувати арифметичні дії. Та не всі прихожани спроможні були посилати своїх дітей до школи, хоча парафіяльна школа призначалася для дітей батьків із найнижчих станів.

Із заселенням Славгорода українцями в 1686 році був побудований новий невеликий дерев’яний храм, який освятили на честь Пресвятого Миколи Угодника. При храмі побудували церковно-приходську школу, де діти більш забезпечених батьків два роки навчалися грамоті, хоча ця школа була школою, де не вчили, а вимагали «зубрити». Проте діти мали змогу навчитися читати, писати, виконувати арифметичні дії, знати Закон Божий, вивчати церковні канони-пісні. Учителями були священик і дяк.

У 1744 році в Славгороді був побудований новий храм Архангела Михаїла, так як Миколаївський храм давно вже не міг вмістити всіх прихожан, і був настільки старим, що міг розвалитися.

В 1760 році храм був дуже пошкоджений пожежею, і у 1788 році його розібрали. Побудували новий дерев’яний храм Святої Трійці Богородиці. Постійно при цих храмах працювали церковно-приходські школи.

В 1807 році, коли був побудований високий цегляний храм Святої Трійці, біля нього звели з цегли будинок для церковно-приходської школи на 2 класні кімнати. У школі був просторий коридор, відведена кімната під учительську, була квартира для сторожа. Тут вже навчалося близько 30 дітей заможних батьків. Цей будинок зберігся до цього часу. До 1977 року він був одним із шкільних приміщень Славгородської середньої школи. (див. фото, рік 1967)

В 1867 році в селі на західній частині торгівельної площі будується приміщення для 2-го класного земського училища. В ньому були три світлих просторих класи, великий коридор, учительська, кімнати для книг і навчальних посібників, квартира для вчителя, кімната для сторожа.

Приміщення цього училища збереглося до цього часу, тепер там функціонує дитячий садочок, далі на фото сучасний вигляд.

Так в Славгороді стало 2 заклади: церковно-приходська школа і земське училище. В церковно-приходській навчалося більше дівчаток, а в училищі - хлопчиків.

Земське училище, звичайно, давало кращу освіту, більш пов’язану з практичним життям, вчителями в ньому були кваліфіковані спеціалісти. Учні вміли добре писати, читати, знали таблицю множення, мали елементарні уявлення з географії, фізики. Один раз в тиждень вивчали Закон Божий, для цього запрошували священика. Все це говорить про те, що село мало високий культурно-освітній потенціал, жило вногу з історичними подіями.

У 90 роках XIX століття була створена Славгородська волость з 1529 селянськими дворами і 8715 жителями обох полів. В Славгородську волость входило сім сіл. Наявність у селі волосного правління, а на її території – двох цукрових заводів, чотирьох економій та селітрового заводу спонукало до того, що по вимозі волосного правління, інтелігенції села, при підтримці Охтирського земського правління та матеріальній допомозі Славгородського і Мезенівського цукрових заводів, у Славгороді в 1890 році було побудоване приміщення для двокласного реального училища. В училищі навчалися дівчатка та хлопчики, працювали вчителі з вищою та середньою освітою.

Про стан освіти, та, відповідно, навчальні заклади в ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. в населених пунктах нашого краю, зокрема в Славгороді, ми знаємо занадто мало, а документів про це практично не залишилось. Звичайно, навчанням грамоти займалися церковники, які в церковно­парафіяльних школах цих сіл вчили дітей читати, писати, рахувати. Та не всі прихожани спроможні були посилати своїх дітей до школи в наслідок злиденного безправного життя. Не сприяв цьому і державний устрій. Так, циркуляр органу освіти від 31 грудня 1840 року відкрито проголошував ідею обмеження освіти народних мас, щоб не порушити «порядок громадських станів».

Взагалі, становище освіти на початок ХІХ ст. було вкрай незадовільним. Скрутне існування народних шкіл пояснюється мізерністю коштів, що відпускалися на їх утримування.

У 1884 році в Охтирському повіті налічувалось 21 училище, в тому числі й Славгородське. Це училище займало приміщення, котрі існують сьогодні, - це, так звана, «стара школа». Із «Журнала XX очередного Ахтырского уездного земского собрания 4, 5, 6 октября 1884 года, экстренного XIX и 20 февраля 1885 года»(Харьков, 1885) з доповіді одного із членів Охтирської училищної ради дізнаємося про стан навчання в Славгородському училищі в 1883-1884 навчальному році:

«Славгородское училище посещало до 70 мальчиков, из них окончило курс 6 человек; вообще учебное дело идет хорошо; само училище находится в здании местного князя Голицына. Посему я полагал бы поставить с.Славгород на очередь, при определении местности для постройки нового училища на следующий год».

Співставимо цифри: із 70 хлопчиків закінчили курс 6 – і це, як відмічає чиновник «учебное дело идет хорошо». Не кращі показники за 1886-1887 навчальний рік. З 54 хлопчиків і 11 дівчаток складали іспит 5 хлопчиків і 2 дівчинки, всі вони його витримали, але це тільки 10,76 % дітей, які дістали освіту.

Кошти, якими володіло училище, були злиденними. Про це, знову таки, можна дізнатись з «Журнала XXIII очередного Ахтырского уездного земского собрания 19, 20 и 21 октября 1887 года» (Ахтырка, 1888)

«Некоторые училища уже имеют и собственный капитал, составившийся из взносов за право учения лиц, не принадлежащих к местным обществам: Рясное - 6 рублей, Пушкарное - 54 руб. 54 коп., из них употреблено на огорожу - 50 руб., Славгород - 73 руб. 78 коп.»

Та навіть такий стан освіти давав можливість освіченим представникам народних мас значно підвищити свій життєвий статус. Діти селян, інтелігенції після закінчення школи ставали конторниками, писарями, прикажчиками в магазинах купців другої і третьої гільдії. В армії, після закінчення служби, вони могли отримати перше офіцерське звання «прапорщик».

Протягом довгого часу в цій школі (училищі) працювали вчителями Романцов, Соколов С.Л., Чергінець Н.І., Ільїна Є.Г.

Не дивлячись на те, що в Славгороді було три типи шкіл, по перепису в 1897 р. 84% населення було неграмотним. Це пояснювалося убогістю основної маси населення, недооцінкою освіти батьками, особливо дівчаток та відповідною політикою тиранічної влади (царату).

Багато подій пережив старовинний Славгород, чимало пам’яток залишилось нам на спогад про життя минулих поколінь. Село багате й визначними іменами людей, а серед них - генерали, герої, митці, які були випускниками Славгородської школи.

Наталія Іванівна Чергінець, яка багато років працювала в Славгороді вчителькою і яку за сумлінну працю в навчанні і вихованні підростаючого покоління ще до Великої Вітчизняної війни було нагороджено орденом трудового Червоного Прапора, багато розповідала про буремні події 1905-1907 років. Вона тоді завідувала в селі бібліотекою, і серед книжкового фонду переховувала нелегальну літературу, яку видавала тільки в надійні руки.

У червні 1920 р. в Охтирці проходив з’їзд учителів, на якому розглядалося питання «Про єдину трудову школу». В селах Славгородської волості почали діяти єдині трудові школи з 4-річним терміном навчання та з українською мовою викладання. Від Славгородської волості на з’їзд делегувалася Чергінець Н. І., вчитель початкових класів.

У Славгородській волості грамотність на 100 чоловік населення в 1922 р. була такою (у %):

письменних всього - 9.0 малограмотних всього - 7.1

в т.ч. чоловіків - 7.6 в т.ч. чоловіків - 5.5

жінок - 1.4 жінок - 1.6

неписьменних - 83.9

А люди мріяли про майбутнє, мріяли і бережно охороняли, зберігали культурну спадщину. Так, 14 жовтня 1920 року при Славгородському повітовому відділі народної освіти був створений комітет по охороні пам'яток старовини. Комітет взяв на облік і поставив питання про націоналізацію картинної галереї, яка колись належала князеві Голіцину В.В. в Славгороді.

У 1923 р. внаслідок реформування адміністративного поділу Славгород стає районним центром сумського округу. Одночасно в Славгородській школі створюється спартаківська організація, яка в 1924 році перейменовується в організацію юних піонерів.

У 1926 р. в Славгороді була відкрита 7-річна школа. Майже всі діти шкільного віку почали навчатися.

В Славгородській волості:

Число дійових установ (трудові школи) - 7

З них обстежено - 7

По дійових установах: вчителів - 14

учнів - 542

з них дівчат - 96

Трудові школи 7-літні - 2

З них обстежено - 2

По дійових установах, вчителів - 18

учнів - 582

з них дівчат - 201

Велику роль в організації культурно-освітньої роботи в селі відігравали такі вчителі: Соколов Семен Ларіонович, Чергінець Наталія Іванівна, Миколенко Олександр Герасимович, Гончаренко Софія Іванівна, Кузнецов Василь Власович, Остапенко Микола Гнатович, Дудченко Петро Іванович, Ільїна Єлизавета Григорівна, Павловський Родіон Олександрович, Пащенко Пантелеймон Федорович.

«Педагогічний колектив школи був дружним, залюбленим у свою справу. Вчителі приймали активну участь у художній самодіяльності, були акторами й режисерами вистав на сільській сцені. Славгородські вчителі були не лише хорошими педагогами, а й патріотами з великої літери» (із спогадів Леоніда Дідоренка – краєзнавця, який навчався в 1936 – 1938 роках в Славгородській школі).

Протягом 1928 – 1931 років все населення віком до 50 років ліквідувало свою неграмотність. Грамоті вони навчалися в лікбезах, які працювали в школах. Крім учителів допомагали в ліквідації безграмотності комсомольці-активісти Хоменко Марія Іванівна, Обуховський Андрій Петрович, Сахнович Галина Денисівна та інші, які в майбутньому стали вчителями місцевої школи. На той час вчителі Кузнецов Василь Власович, Остапенко Микола Гнатович, Ольшанська Тетяна Олексіївна, Лихоузов Семен Павлович мали вищу педагогічну освіту.

Рік тридцять третій сунеться:

Спогадів кіноекран…

Славгород. Мертва вулиця.

Душно. Калюжі. Бур’ян…

Цими рядками вірша нашого славного, нині покійного, поета-земляка, дисидента Миколи Михайловича Данька відкриваємо одну із найтяжчих сторінок в історії села – голодомор.

Із спогадів брата поета Олексія Михайловича Данька: «на той час я навчався в початкових класах школи, котра знаходилась у будинку розкуркуленого господаря Рослова. Вчителем був Палагута Михайло Кузьмич, який у 70-их роках працював завідуючим Краснопільським РВНО. З початком навчального року в його класі було 36 учнів. Молодий вчитель дуже вболівав за своїми учнями, котрі ходили до школи худі, виснажені, немов скелети. Але нічим їм не міг зарадити. Жив він на вулиці Надкоров'янській (нині Радянська) і, коли йшов до школи навпростець, то треба було переходити через кладовище. Одного разу прийшов він у клас вкрай знервований і ніяк не міг прийти до тями. Виявилося, що проходячи через кладовище, він побачив, як до виритої широкої ями мажарою, немов снопами наповненої трупами односельчан, під'їхав колгоспний конюх, і викинув мерців до ями. Побачив, що молодий вчитель втратив свідомість від цього видовища, конюх порадив йому ходити до школи іншою дорогою. До кінця навчального року в класі залишилось одинадцять учнів. Решта вимерла.

Збірка «Голодомор на Сумщині. 1932-1933» містить не тільки надзвичайно виразний вірш Данька Миколи Михайловича, але й спогади його старшого брата О.М. Данька та знаного краєзнавця з Краснопілля Л.Д. Дідоренка, який навчався у Славгородській школі і товаришував з Миколою. Їх поєднувало спільне захоплення історією краю, зокрема Славгорода.

У 1936 р. у Славгороді діяли дві семирічні школи українська – в центрі села, і російська – на «буртах», і хлопців зацікавило: з яких часів і навіщо у селі функціонувала російськомовна школа. Розгадка цієї обставини крилася у страшній трагедії – голодомору на Україні 1932-1933 рр., після якого було масове переселення населення з найбідніших областей Росії.

М.Данько, 1989 р. Л.Дідоренко, 1991 р.

Проте оговтатись після тяжких випробувань голодомору у населення часу не було. Цинічний сталінський режим, відволікаючи народ від роздумів про причини злиденного існування, розв’язав терор проти так званих «ворогів народу».

Часто вчителі, заходячи в клас зверталися до учнів: «Діти, відкрийте сторінку №…, підготуйте чистий аркуш і заклейте портрет…» Так, з сторінок підручників зникали портрети «вождів», письменників, громадських діячів.

На початку 1938 р. у Славгороді був заарештований директор неповної середньої (української) школи Пащенко Пантелеймон Федорович (див. фото), якого по доносу звинуватили у націоналізмі. Так звана «трійка» підписала вирок: десять років без права переписки. В ті часи це означало – розстріл. В 1948 р. була репресована і його дружина. Після 1953 р. дружину звільнили, Пантелеймона Федоровича реабілітували посмертно, з нього зняли всі обвинувачення, відшкодували кошти за конфісковане майно. Стали відомі й імена тих наклепників, по брехливому доносу яких був звинувачений директор школи. Організатором та ідейним керівником була вчитель початкових класів Чергінець Н. І., підписали вчителі Вовк Г.С., Дудченко П.І.

Не всі імена репресованих відомі. Проте в списках реабілітованих виявили директора Славгородської середньої школи Павленка Григорія Трохимовича, 1904 року народження.

В 1941 р. війна перервала мирне життя славгородців. Вже в перші місяці війни на фронт пішли захищати свою рідну землю 452 славгородця, серед них вчителі Обуховський Андрій Петрович, Попов Василь Григорович, Чепусенко Григорій Олексійович, Ільченко Іван Порфирович.

Вчителька Чергінець Наталія Іванівна з липня 1942 року по лютий 1943 року надавала свій будинок в розпорядження організатору підпільної і партизанської боротьби в Краснопільському районі, комуністу Михайлу Івановичу Миронову. Одночасно виконувала обов’язки розвідниці і зв’язкової. Наталія Іванівна користувалася великим авторитетом серед людей, мала велику кількість знайомих не лише в Славгороді, а й в інших селах, де проживали її учні. Вона добре знала положення в селі та районі. Ця 54-річна жінка не викликала підозри у німців і поліцаїв.

Чергінець Н.І. звела Миронова з членом патріотичної групи, до складу якої входили Євтушенко Василь Гаврилович, Лупир Іван Кузьмич, Костенко Григорій Федорович, Ільїн Юрій Іванович. Група кучкувалася біля Ільїна Ю.І., котрий з раннього дитинства був закоханий у радіотехніку. Він змайстрував детекторний радіоприймач і регулярно слухав Москву, приймав звернення Радіоінформбюро, а його друзі розносили новини в селі.

В 1943 році після визволення Славгорода від фашистсько-німецьких загарбників школа знову гостинно відкрила свої двері перед вихованцями. Учнів зустріли вчителі: Іванченко Євдокія Олександрівна, Степанко Зоя Єгорівна, Ільченко Віра Степанівна, Ільченко Іван Порфирович та інші.

1945 рік… Закінчилася війна. Багато випускників Славгородської школи були нагороджені орденами і медалями. Школа виховала чотирьох Героїв Радянського Союзу: Хиценка І.І., Беспалова М.Г., Шумейка М.А., Щербака О.М. та першого кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня Криклія І.І.

На початок 1949 року в Славгородській середній школи налічувалося 763 учня. Директором працював Пірогов Микола Олексійович (див. фото – п’ятий зліва сидить).

Для ліквідації малописемності допризовників на базі школи проводилися заняття по ліквідації неграмотності за програмою 4 класу.

У наказах школи в ці роки просліджується відрахування учнів у зв’язку з виїздом батьків на Донбас, Західну Україну, Середню Азію. Йшла відбудова народного господарства і на новобудови виїжджали цілими сім’ями. Звільняються від плати за навчання учні 8 – 10 класів, батьки яких були військовозобов’язані, рядового, сержантського, старшинського складу та діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. У 40-х роках відкривається вечірня школа, яка забезпечує навчання дітей та підлітків, які з тієї чи іншої причини не змогли навчатися в денній школі. Організовуються недільники для допомоги в сільськогосподарських роботах чотирьом колгоспам, які були на території села.

У 1950 роках школа поповнюється новими меблями, наочними посібниками, навчально-методичною літературою. Облаштовуються фізичний та хімічний кабінети. З цих предметів введена кабінетна система навчання. Шкільна бібліотека працювала з 10 години до 20 години з 2 годинною перервою на обід, з метою забезпечення учнів позакласним читанням. Працював інтернат – гуртожиток, де проживало більше 60 учнів з навколишніх сіл. Гуртожитки були обладнанні в хатах, які виділяла сільська рада по кожній вулиці. В цих гуртожитках – інтернатах призначалися старости з проживаючих там учнів.

Для організації методичної роботи на літній період в ясла №1, №2, №3, №4 прикріпляються вчителі початкових класів, які перевіряли стан виховної роботи та допомагали вихователям – колгоспницям.

В школі працюють 13 гуртків прикладного та виховного змісту, навчається 722 учні, працює 32 вчителя.

В 1953 році був проведений тиждень «Шкільний сад», під час якого учнями школи було посаджено 1000 дерев.

Директора школи Пірогова М.О. у 1953 році викликають в Міністерство освіти УРСР, де нагороджують грамотою за досягнуті успіхи у вихованні підростаючого покоління.

У 1954 році введено окреме викладання ручної праці по дереву і металу. Починається проектування будови шкільної майстерні з метою забезпечення трудового навчання з окремими класами-майстернями по дереву і металу.

Силами вчителів проводяться платні художні вечори в селі Славгород. Художні колективи школи запрошують для виступу в сусідніх селах. Деякі вчителі володіли грою на піаніно, балалайках, гітарах. У 50 роках працювали духовий, струнний ансамблі, хоровий колектив.

Працює учнівська виробнича бригада. Вона опікується кролефермою (100 голів), 4-ма бджолосім’ями, 30-ма парами голубів, для яких був збудований голубник, двома кіньми, машиною ГАЗ.

Школа визнана однією з кращих в області.

На фото: зверху

І ряд зліва на право: 1- Карабут З.І., 3- Чепусенко Г.О., 4- Антоненко М.Г., 5- Рибалко З.П.

ІІ ряд: 1- Роенко П.Д., 2- Окаряченко В.І., 3- Сапожнікова Н.Я., 4- Чепусенко Л.Д., 5- Степанко З.Є., 6- Майстренко К.І., 7- Бєсєдіна Г.І., 8- Ільченко В.С., 9- Чергинець Г.А., 10- Михайленко Я.Я.

ІІІ ряд: 1- Мироненко М.К., 2- Пугачов С.М., 3- Кравцова О.М., 4- Іванченко Є.О., 5- Пірогов М.О., 6- Обухівський А.П., 7- Діхтярьова Г.О., 8- Штепівський В.Й., 9- Ільченко І.П.

ІV ряд: 1- Свинаренко М.С., 2- Кузьменко В.Т.

У лютому 1955 року директора школи Пірогова М.О. обирають головою колгоспу ім. Кагановича і його наступницею стає Іванченко Євдокія Олександрівна, яка до цього виконувала обов’язки завуча. Вчитель математики Роєнко П.Д. призначається на місце Іванченко Є.О. – завуча. З метою забезпечення загартування та зміцнення здоров’я дітей перед першим уроком впроваджується 20 хвилинна гімнастика для всіх класів. За здачу нормативів Всесоюзного фізкультурного комплексу «Готовий до праці і оборони СРСР» в 1956 році було нагороджено значком БГПО – 53 учні і значком першого ступеня ГПО - 98 учнів.

У 1956 році посилюється вимоги до педагогічної освіти вчителів. Так по наказах школи звільняються з роботи старша піонер вожата та вчителі, які не мали педагогічної освіти і ніде її не здобували. В зв’язку з цим багато вчителів починають навчатися на заочних відділах педагогічних вузів.

На фото: зверху

І ряд зліва направо: 1- Окаряченко В.І., 2-Малецька Р.Я., 3-Обухівський А.П., 4- Чергинець Т.А., 5- Ільченко І.П., 6- Париченко П.О., 7- Кузьменко В.Т., 8- Чепусенко Г.О., 9- Ісапович О.С., 10- Антоненко М.Г.

ІІ ряд: 1- Бакро В.Є., 2- Бакро Г.С., 3- Гонтар М.С.,4- Мітла О.І., 5- Іванченко Є.О., 7- Ільченко В.С., 8- Степанко З.Є., 9- Хоменко М.І., 10- Чепусенко Л.Д.

Для будівництва майстерні і ремонту шкільних приміщень на Михайлівський вогнетривкий завод командируються працівники школи для виготовлення цегли, за ними зберігалась заробітна плата та трудовий стаж.

Удосконалюються методи роботи на дослідній ділянці школи. Висаджуються кущі малини, смородини, полуниці, винограду.

Запроваджується літня навчально-виробнича практика для учнів 5-6 класів на дослідній ділянці протягом 10 – 12 днів.

У лютому 1958 року наказом по школі призначаються громадські інспектори-педагоги по боротьбі з дитячою безпритульністю.

У 1957 – 58 роках відбувається інтенсивна допомога колгоспу у збиранні кукурудзи і картоплі учнями 6 – 10 класів згідно розпорядження райкому КП України. Учні 8 – 9 класів проходять навчально-виробничу практику протягом місяця в колгоспі «Радянська Україна».

Збір картоплі на колгоспному полі учнями старших класів

У зв’язку з виїздом Роєнко П.Д. обов’язки завуча починає виконувати Ільченко Віра Степанівна.

Вчителем фізкультури була Коршикова Валентина Андріївна, яка вперше в історії викладання фізкультури в школі була спеціалістом з вищою освітою. Учні школи займають призові місця в районних спартакіадах.

У 60-х роках значно посилюється ідеологізація в роботі шкіл: проводяться політінформаційні лінійки, змагання («Кращий піонерський загін», «Краща комсомольська група»). Піонерська дружина носить ім’я Героя Радянського Союзу І.І.Хиценка, а піонерські загони – імена Героїв-земляків. Уроки насичені політичним змістом, виховання - комуністичною ідеологією.

На початку 70-х років у школі навчалися 369 учнів, директором школи працює Степанко Зоя Єгорівна. Щоб не допустити відсіву учнів, по вулицях були призначенні відповідальні за всеобуч. Працював шкільний кінотеатр «Піонерія». З числа учнів призначались директор кінотеатру, його заступники, касири, контролери.

Працював пошуковий загін «Червоні слідопити» (керівник Москаленко Галина Андріївна, вчитель географії). Членами загону була проведена велика робота по встановленню імен воїнів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, захищаючи село Славгород. До могили загиблих воїнів приїздили родичі і рідні 7 солдатів. Активно діяв КІД (Клуб інтернаціональної дружби). Під керівництвом вчителя німецької мови Нікітан Зінаїди Павлівни члени клубу вели цікаву переписку з дітьми інших країн світу.

У 70-х роках впроваджується атестація та присвоєння кваліфікаційних категорій вчителям. В школі складається план проведення атестації кожного вчителя на 5 років. Першими, хто проходив атестацію були: Овчіннікова В.Ф., Хиценко В.Д., Палагута Г.Г., Мітла О.І., Степанко З.Є.. Надавалась постійна методична допомога вчителям, що працюють перші роки, до них рішенням педради прикріплялися вчителі-наставники.

На будинку приміщення школи відкриваються три меморіальні дошки, які повідомляли про те, що в школі навчалися Герої Радянського Союзу: Шумейко Микола Артемович, Хиценко Іван Іванович, Беспалов Михайло Гаврилович; перший кавалер ордена Великої Вітчизняної війни І ступеня Криклій Іван Ілліч.

Крайня зліва: дружина Криклія Івана Ілліча.

У 1978 році шефами школи – колгоспом «Родина» було збудоване приміщення нової школи за сучасним проектом.

Школа має земельну ділянку загальною площею 1940 м2.

Будівля школи розрахована на 17 класів та 480 учнів. Навчальні класи і кабінети ізольовані від приміщень, які є джерелом шуму і запахів (шкільна їдальня, спортивна і актова зала знаходяться в окремих блоках).

Класні кімнати для учнів 1-4 класів розміщенні на першому поверсі, ізольовані від приміщень для учнів інших вікових категорій.

У школі є спортивна зала, спортивний майданчик із різноманітним обладнанням, як для початкової, так і старшої школи, облаштована пришкільна територія.

В школі почала діяти кабінетна система навчання. Працювало двадцять вісім вчителів. Діяв лінгафонний кабінет для навчання іноземній мові. Проте матеріально-технічна база кабінетів була недостатньою.

Славгородська середня школа, 1978 р.

Традицією школи стало урочисте посвячення випускників у хлібороби. За десяту п’ятирічку в колгоспі залишилися працювати 87 учнів.

В літній період працював табір праці і відпочинку «Прометей», учні якого виконували значну роботу на полях колгоспу.

У зв’язку з виходом на пенсію директора школи Степанко Зої Єгорівни на цю посаду районним відділом освіти в 1981 році призначається Загоскін Юрій Олександрович. Приділяється велика увага військово-патріотичному вихованню. Як навчальний предмет, вводиться початкова військова підготовка для хлопців старших класів. Було збудовано тир при активній участі педагогічного колективу, у якому юнаки навчались стріляти з пневматичної гвинтівки. На основі зібраних матеріалів з історії села в 1985 році був відкритий музей Історії села на честь 40-річчя Перемоги в Великій Вітчизняній війні. Визначна роль у організації та оформленні музею належала директору школи Загоскіну Ю.О., який залучив до цієї справи фахівців: працівників обласного краєзнавчого музею та професійного художника Орлова К.Т. з м.Суми.

Експозиції музею, присвячені випускникам школи – Героям Радянського Союзу, кавалеру ордена Великої Вітчизняної війни, воїнам-інтернаціоналістам. З 1985 року традицією школи стало проведення першого уроку для першокласників у музеї Історії села.

Протягом 1983-1985 років оформляються навчальні кабінети: фізики (Загоскін Ю.О.), української мови і літератури (Муквич В.І.), ДПЮ (Хрін Є.М.), шкільна бібліотека з відділом для навчальних підручників (Ошомок Т.І.)

В період перебудови, яка декларувала демократичний підхід до керівництва, у 1988 році на загальних зборах колективу школи директором було обрано Шумейко Катерину Іванівну, вчительку початкових класів, яка працювала на посаді 5 років. В цей час за проектом пілотної школи «Пошук» в закладі з’являються перші комп’ютери, у зв’язку з чим було створено кабінет інформатики.

У 1989 році членами будівельного загону старшокласників на чолі з наставником-будівельником колгоспу «Родина» було збудовано шкільну майстерню та житловий будинок.

1991 рік. Школа починає функціонувати в умовах зміни формації тепер уже незалежної держави. 225 учнів, 15% - це старшокласники з навколишніх сіл: Мезенівки, Бранцівки.

У 1993 році директором школи призначається Анцибор Тетяна Михайлівна, на той час вихователь групи продовженого дня. Школи державою майже не фінансуються. Владні органи вимагають жорсткої економії світла і тепла, відбуваються систематичні відключення електропостачання. Вчителі по кілька місяців не одержують заробітної плати. Закриваються школи. За таких умов під час зимових канікул 1995 року вийшла з ладу (розмерзлася) система теплопостачання. Внаслідок такої діяльності Анцибор Т.М., була усунена з посади директора школи. Протягом зими 1996 - весни 1997 рр. силами підприємств та установ району разом з працівниками школи ліквідовували наслідки катастрофи.

З 1997-1998 н.р. заклад очолює Муквич Віра Іванівна, яка до цього працювала завучем, заступником з НВР призначається Загоскіна Людмила Олександрівна, заступником з ВР – Махортова Галина Пилипівна. Адміністрація шукає шляхи для виведення закладу з кризи: силами батьків учнів та вчителів, за підтримкою місцевого сільгосппідприємства на протязі кількох років заготовляються дрова для опалення школи. Поряд з цим довго і тяжко розв’язується питання підключення закладу до газопостачання, яке діє в селі з 1994 року.

Слід відмітити значний особистий вклад директора школи Муквич В.І., яка своїми неперевершеними здібностями, цілеспрямованістю, зуміла віднайти шляхи і засоби, потенційні можливості працівників школи для втілення найсміливіших планів по становленню сучасного закладу.

… Ідуть роки. Ідуть століття

Хтось щось руйнує. Хтось і створює…

Л.Костенко

Віхи новітньої історії:

1999 р. – капітальний ремонт теплотраси;

2006 р. – підключення школи до газопостачання;

2006 р. – створення філії шкільного музею історії села – української світлиці;

2008 р. – визначення школи освітнім округом;

2008 р. – відновлення туалетів;

2009 р. – модернізація шкільної їдальні;

2009 р. – переобладнання музею історії села;

2009 р. – підключення до мережі Інтернет;

2009 р. – створення кабінету основ здоров’я;

2010 р. – комп’ютеризація кабінету основ здоров’я і методичного кабінету;

2010 р. – відновлення санвузлів та роздягалень спортивної зали.

У 1998-1999 н.р. школа вперше атестується. Районна комісія відзначає значні зміни у підходах і реалізації навчально-виховного процесу, результативності контролю та керівництва, проте оцінка «задовільно». Дирекція, аналізуючи результати атестації, розуміє, що дійсно – це тільки початок на шляху реформування закладу. Керуючись Законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття») та національною доктриною розвитку освіти, планується і коригується робота закладу згідно головних вимог сучасності – досягнення якості освіти як основи якості життя. Нагальною потребою стає створення успішного освітнього середовища, бо тільки в ньому може гармонійно розвиватися особистість. Тому перший проект, над яким почала працювати школа – це «Створення позитивного іміджу закладу», започаткований у 2002 році. П’ять років інтенсивної роботи керівників, педагогів, учнів, батьківської громадськості перетворили школу в один із кращих закладів району. Капітальна перебудова багатьох шкільних приміщень, сучасний дизайн та оформлення коридорів, класів-кабінетів, інтенсивне озеленення має значний вплив на виховання в учнів культури поведінки, художньо-естетичного смаку. Зміст художнього оформлення відображає шкільне життя, історію сьогодення і майбутнє школи, її успіхи та здобутки.

Значний виховний потенціал несе оформлення державної символіки України, Сумської області, Краснопільського району та закладу зокрема.

Розвиток матеріально-технічної бази школи, забезпечення гідних умов діяльності для всіх учасників навчально-виховного процесу передбачають якісне, систематизоване та ефективне реформування навчальної, виховної, науково-методичної, дослідницької, позакласної та позашкільної роботи з учнями.

Організатором цієї роботи, генератором нових ідей стала заступник директора з НВР Загоскіна Л.О. Науково-методична та дослідницька робота стала вагомою складовою управлінської діяльності. Протягом 2002-2007 рр. колектив школи працював над реалізацією науково-методичної проблеми «Виховання в учнів стійкої позитивної навчальної діяльності як важливий чинник формування творчої активності особистості». За ці роки склалася певна система роботи, характерна саме для Славгородської школи. Залучення педпрацівників до наукової, методичної та дослідницької роботи стимулювало результативність навчально-виховного процесу, сприяло професійному росту вчителів, позитивному іміджу школи. Матеріали з досвіду роботи вчителя математики Загоскіної Л.О. були внесені до бази передового педагогічного досвіду при СОІППО.

У 2008 році навчальний заклад розпочав науково-дослідницький проект «Реалізація ідей творчої спадщини В.О. Сухомлинського в системі освітнього простору навчального закладу». Шкільна експертна група по обґрунтуванню актуальності даної теми для нашого закладу визнала її доцільність, багатовекторність та гуманістичну спрямованість.

Протягом 2008–2011 рр. намітилася тенденція по зміцненню навчальної бази кабінетів: початкових класів, біології, ОЗ, інформатики, спортивної зали, методичного кабінету.

У 2009 році наш заклад першим у Краснопільському районі створив модель і розгорнув діяльність по втіленню в життя проекту «Школа сприяння здоров’ю». Благородні і важливі напрямки роботи в цьому проекті мають позитивні результати. Всі матеріали розміщені на сайті http://slaw-go-sdorovo.at.ua в мережі Інтернет.

Сучасна школа передбачає зміну ролі педагога – з учителя-транслятора інформації на педагога-фасилітатора, який надає дитині можливість розвинути її потенціал. Педагогічний колектив школи – творчий, здатний впроваджувати в життя новітні педагогічні технології, інтерактивні методи навчання (старший вчитель хімії Гнилокозова Людмила Федорівна; вчитель інформатики Шумейко Юрій Олексійович, який створив систему інформаційно-аналітичної роботи в школі; вчитель фізкультури Шумейко Віктор Олексійович, який залучає до активної спортивної роботи кожного учня). В різний час відзначилися на районному конкурсі «Учитель року» - вчитель початкових класів
Шумейко К. І., старший вчитель математики Загоскіна Л.О. і вчитель образотворчого мистецтва Павлюченко Н.Є. Значний вклад у розвиток закладу та його іміджу в освітньому середовищі внесли: Гнилокозова Л.Ф. – керівник екологічної варти, Махортова Г.П. – заступник директора з виховної роботи, Муквич Володимир Миколайович – керівник краєзнавчої роботи та куратор музею історії села, Масалітіна Галина Михайлівна – керівник драматичного гуртка, Бєсєдіна Людмила Миколаївна – вчитель основ здоров’я, яка за короткий термін обладнала кабінет основ здоров’я і організувала на його базі тренінгову діяльність, Нікітан З.П. – керівник вокального гуртка, Павлюченко Н.Є. – керівник театру ляльок «Буратіно», Бєсєдіна Ніна Григорівна – керівник методичного об’єднання вчителів початкових класів, Ошомок Тетяна Іванівна – бібліотекар школи.

На фото: зверху

І ряд зліва направо: Загоскіна Л.О., Шумейко К.І., Муквич В.М., Махортова Г.П., Кобушко Г.В., Павлюченко Н.Є., Бєсєдіна Н.Г.

ІІ ряд: Муквич В.І., Кузьменко В.О., Сіроклин З.М., Ошомок Т.І., Анцибор Т.М., Масалітіна Г.М.

ІІІ ряд: Шумейко В.О., Хохлов О.В., Хрін Є.М., Нікітан З.П., Махортов В.М., Шумейко Ю.О.

Об’єктом постійної уваги і піклування в школі були і залишаються її учні.

В усі часи школа пишалася своїми випускниками, зокрема тими, які закінчили навчання з нагородою. Їх імена назавжди залишаються в історії школи:

СРІБНА МЕДАЛЬ

ЗОЛОТА МЕДАЛЬ

Свій заклад в майбутньому ми бачимо успішною школою. На нашу думку,- це затишна домівка, де кожен учень, кожен учитель, кожен батько чи мати почуваються господарем, де йому комфортно, де його почують, зрозуміють і підтримають. Тільки в такій школі дитина стає лідером, людиною з активною життєвою позицією, яка не тільки бачить проблеми навколишнього життя, а й уміє їх визначити, знайти шляхи їх розв’язання.

Виростити патріота своєї Батьківщини – це значить, виховати гідних людей, для яких почуття честі, гідності, відданості, самопожертви заради святих ідей і віри в краще майбутнє завжди було, є і буде найголовнішим.